Країна за вікнами

Якби цю купку моїх фотографій опублікували в групі I ♥ ART або ж Esquire в соцмережі ВКонтакті, то її описали би приблизно так:

«Молода українська фотограф-аматор А.К. кілька років підряд фотографує вікна в різних містах України і за кордоном. Її об’єктами можуть бути як будинки-візитівки, загальновідомі і упізнавані, так і вікна зовсім невідомих будинків. У результаті виходять портрети міст, атмосфера яких передається саме через скляні отвори у фасаді» 😉

Поїхали!!

Дрогобич, Львівська обл.

Дрогобич, Львівська обл.

Дрогобич

Дрогобич, Львівська обл.

Дрогобич, Львівська обл.

Дрогобич, Львівська обл.

Дрогобич, Львівська обл.

Львів

Вгадайте де 😉 Львів, звісно

Дрогобич

Київ

Коктебель

Коктебель

Коктебель

Коктебель

Коктебель

Коктебель

Коктебель

Одеса

Одеса

Одеса

Одеса

Одеса

Одеса

Одеса

Тбілісі

Тбілісі

Тбілісі

Тбілісі

Тбілісі

Маленьке містечко в горах Грузії

Тбілісі

Тбілісі

Тбілісі

Тбілісі

Тбілісі

Далі буде….

//

//

Advertisements

2s коментарів

Filed under Uncategorized

Коротка історія на 210 слів.. Про тьотю Наташу

Я фотографувала річку Либідь, затиснуту кам’яними брилами, неподалік від Центрального залізничного вокзалу. Аж раптом до мене долинув голос: «А Ви фотограф?». Обернувшись, побачила жінку, яка привітно усміхалася. «А Ви не могли би мене сфотографувати?!» – запитала вона. Такого я не очікувала. Зазвичай в таких ситуаціях говорять щось на кшталт «Тут знімати не можна!», я вже звикла. А тут таке..

Не скажу, що фото вдале, навіть навпаки. Але я так боялася, що вона зараз розвернеться і піде, а я так і не встигну сфотографувати. Однак жінка не йшла, а поки я налаштовувала фотоапарат, вона швидко видавала окремі факти про себе:

Що звати її Наташа (а може і не Наташа?), що має синів на Хмельниччині, однак «коли заболіла, то не знає, де й поділися». Питала в мене, чи я не одружена;) Бо вона ще мріє колись стати свекрухою…  І тут після всього цього калейдоскопу фактів та емоцій жінка розкриває сумку і дістає звідти буханець батона, зі словами: «Аню, а дай-но я тобі дам половину! А мені й того вистачить…» Звісно, я розгубилася. Швиденько подякувала і сказала, що мені треба бігти.. І хутко пішла. А вже потім жалкувала, що так нерозумно втратила можливість познайомитися із нею ближче, розпитати про життя… Якщо побачите її на мосту, неподалік Центрального залізничного вокзалу, знайте – вона хороша людина 😉

//

//

2s коментарів

Filed under Люди, будинки, історії

Шоу, Хемінгвей та Кеннеді

Бернард Шоу любив жити і працювати в тиші та усамітненні. Будинок, де він провів останні роки життя, – «Куток Шоу» (Shaw’s Corner) – стоїть на пагорбі, трохи поодаль від інших будівель маленького містечка Ayot St Lawrence у графстві Хартфордшир (Великобританія).
Сьогодні тут знаходиться музей, де все збережено в тому ж стані, що й за часів господаря.

У фойє усіх туристів зустрічає колекція капелюхів Бернарда Шоу. Як згадували служниці, які знали Шоу за життя, письменник любив носити фетровий капелюх влітку, солом’яний – взимку, а коли рубав дрова в саду, то одягав шахтарську каску.

У кабінеті письменника зранку завжди було сонячно. За великим письмовим столом працював він сам, а за маленьким трудився його секретар. У цьому приміщенні завжди було багато книг, які Шоу час від часу використовував – від Діккенса до посібників з йоги та садівництва.

У вітальні для подружжя Шоу щодня накривали чай із кексами. Коли служниці хотіли прикрасити кімнату квітами, письменник зауважив, що він звісно любить квіти, однак і дітей він також дуже любить. І йому жодного разу не спало на думку відрізати їм голови і поставити в воду;)

Сам Бернард Шоу більшість часу любив проводити не у вітальні, а в їдальні. Він міг сидіти тут по 2-3 години під час обіду, читав листи та відповідав на них.

Ось один цікавий приклад:

Один з лордів запросив Бернарда Шоу відвідати його будинок. У кінці запрошення було приписано: «Лорд N буде вдома у вівторок з 16 до 18 годин». На що письменник взяв запрошення і приписав: «Бернард Шоу також» і відправив лордові 😉

На каміні й досі стоять фотографії тих діячів ХХ ст., до яких у Шоу були симпатії: Ганді, Дзержинський, Ленін та Сталін.

У спальні письменника все так само, як і за його життя. У шафі висить одяг Шоу: твідовий костюм, брюки для гольфу, довгі шерстяні шкарпетки, які зв’язали його прихильники. А біля ліжка лежать книги: Шекспір та Біблія.

Розпорядок дня письменника був таким:

8.00 – сніданок, 13.00 – ланч, 16.30 – чай, а о 20.00 – обід. Шоу був вегетаріанцем з 1881 року, а тому основними його стравами були варені яйця, макарони з яйцем та сухарями або ж макарони з сиром. Однак його дружина та гості дому не обмежували себе такими стравами. А коли йому прийшло запрошення відвідати урочистий вегетаріанський обід, він відмовився:

«Думка про те, що дві тисячі людей будуть одночасно гризти селеру, просто жахає мене».

Однак, працювати Бернард Шоу полюбляв у зовсім іншому приміщенні – маленькій хатинці в саду, неподалік будинку. Вона відома своєю оригінальною конструкцією: завдяки особливому механізму в склепінні, письменник міг повертати хатинку за сонцем. Однак і в похмурий день він працював саме там, бо в садовому будиночку було електропостачання. Саме там він писав свої твори аж до останнього року життя.

Фото: our-travels.gallery.ru

*****

А на додачу – ще кілька відомих постатей ХХ ст. у своїх апартаментах.. Серед них – і справді раритетні фото =)

Альфред Хічкок із донькою

Ернест Хемінгвей

Хемінгвей та його знаменитий шестипалий кіт

Семюель Беккет (1964 р.)

Сімона Де Бовуар

Еріх Марія Ремарк з дружиною Полет Годдар, вдома в Асконі.

Махатма Ганді

Коко Шанель

Генрік Ібсен

Генрік Ібсен

Зігмунд Фройд (фото 1935 р.)

Джон Леннон та Йоко Оно

Родина Кеннеді

Родина Кеннеді, 1950 р., Массачусетс

Джон Кеннеді з сином

Джон Кеннеді з сином

Кеннеді та Монро

//

//

//

//

Залишити коментар

Filed under Uncategorized

Змарнілі вікна Київщини

Занедбані вікна, як і залишені люди, старіють швидше. Забуті будинки починають сумувати за минулим гамором, криком діточок, гучним гавкотом та дрібними побутовими сварками. Все частіше крізь дерев’яну підлогу проростають бур’яни, дірявий дах пропускає зливу. І вікна осуваються, марніють, заповнюються павутиною.

Це фото-полювання на загублені вікна я зробила на Київщині, неподалік від столиці. Усі вони знаходяться на одному подвір’ї, яке колись об’єднувало два господарства. Їхні колишні власники вже давно не з нами, і лишилися лише спогади молодих родичів, які гостювали тут влітку чи приїздили в гості на свята.

Колишні господарі

Літня кухня

У теплий період року в цій будівлі – «літній кухні» – стара бабуся готувала обід на всю велику родину. У дальній кімнаті цього приміщення була газова плитка, а в передній частині стояв стіл, де й збиралися на обід.

У третій кімнатці стоїть груба, в якій можна топити дровами. А перед самою кухнею досі лежать ті дрова, які остання хазяйка господарства ще в часи СРСР заготувала на «чорний день» –  на випадок, якщо відключать газ або почнеться війна.

Родичі сміялися із такої заощадливості, а небажання хазяйки позбавитися зайвого на подвір’ї називали впертістю. Мовляв, у наш час ці дрова нікому не потрібні.. Але ґаздиня з ними не погоджувалася і казала: «Хай лежать!».

Євдокія Кирилівна, або ж просто Дуня – так звали цю заощадливу хазяйку. Вона народилася 1930 року. І мабуть до останніх днів пам’ятала, як трирічною, прийшовши з дитячого садка, не знайшла нічого поїсти, окрім як шкаралупи від картоплі… Вже потім вона ніколи не викидала харчі, змушувала дітей доїдати все без залишку, а сама могла їсти навіть те, що вже зіпсувалося, настільки міцним був її шлунок.

Маленька Євдокія з мамою

А в цій будівлі колись був сарай.

У ньому тримали курей і поросят. Коли сідало сонце, кури самі заходили всередину і вмощувалися на ніч. Малим онукам хазяйки здавалося, що там дуже темно і моторошно. А Євдокія Кирилівна вела їх із собою, вмикала світло (сонні кури при цьому мляво квоктали і переминалися з лапи на лапу), збирала свіжі яйця, які кури знесли за день, і давала малим випити по сирому й свіженькому. Сьогодні за цими вікнами господарюють хіба павуки та миші..

//

//

//

//

5s коментарів

Filed under Люди, будинки, історії

1,39 хв. про прекрасний Київ

Півтори хвилини відео про прекрасний Київ. Місто таке, яким його побачив Артем Прядко. Те, що ми можемо спостерігати з власного вікна і те, що стає відкритим лише з певної точки. Відомі архітектурні пам’ятки і невідомі кути зору. І навіть Оболонь у тумані здається казковою 😉 Приємного перегляду!

У наступних постах читайте про Київ, якого ми ніколи не бачили.. Якими були його вікна? І хто за ними жив?

http://www.youtube-nocookie.com/embed/jN_Fpi2zLLw?rel=0

Киев’2011(Kiev/Ukraine) from zweizwei |motion timelapse| on Vimeo.

Цейтраферна зйомка в русі / time-lapse photography in motion
Автор відео: Артем Прядко: http://vimeo.com/zweizwei
Київ, Україна
Жовтень 2011 р. 2 дні зйомок
Canon 5D Mark II
Canon 60D
peleng 8mm/3.5
tokina 11-16mm/2.8
sigma 24mm/1.8
canon 50mm/1.4
canon 24-105mm/4lis
canon 70-200mm/4lis
sigma 150-500mm
NDx16, NDx1000, NDx2000, c-pl
Музика: The Glitch Mob – Bad Wings

//

3s коментарів

Filed under Uncategorized

Мій дім – готель

Нещодавно вперше в житті мені довелося пожити у готелі. Одразу скажу, що я не належу до тих людей, які бояться ступити за поріг. Навпаки, надзвичайно люблю подорожувати, а під час поїздок доводилося жити в різних місцях – це і турбази, і пансіонати, і орендовані кімнати, і будинки друзів, родичів-знайомих, і вокзали;) А ще ж є хостели.. Список можна продовжувати. Однак, це був мій перший готель.
З його вікна відкривався чудовий вид: місто Хмельницький блищало та переливалося на сонці панельними будинками та новобудовами..

Жалітися було би нечесно, бо номер був чудовий: зручні сучасні меблі, хороший ремонт, телевізор та холодильник, душ та туалетна кімната з новою сантехнікою, білі м’які рушники, купа мила та шампуню.. Однак важко пояснити це відчуття, коли розумієш, що до тебе тут була купа людей, і після тебе буде не менше. Що це місце – лише пункт між «до» і «після», коли ти приїхав і невдовзі поїдеш. Готель – це невкоріненість і нестабільність.
Одначе є люди, які в готелях живуть! І у кожного на те свої причини..

*****

Ось історії кількох людей, для яких готелі Москви стали постійним притулком.

Сестри Дарья Удальцова, 28 років, менеджер проектів, та Катерина Кронстедт, 30 років, генеральний директор готелів «Катерина Сіті» та «Катерина Парк», живуть у власному готелі півтора роки.

Ще 1989 року їхня родина переїхала до Швеції, однак після розпаду СРСР батько повернувся в Росію та почав власний бізнес, зокрема і готельний. Жінки стверджують, що їм дуже зручно жити в готелі: «З одного боку, цілодобово мати доступ до усіх служб – це і хімчистка, і сауна, і кухарі для будь-якої кількості гостей; з іншого боку, постійно все це контролювати. Усі гості приїжджають ніби до нас додому, а весь персонал – наша велика сім’я». У їхньому готелі живуть переважно бізнесмени, однак інколи гостюють і різні знаменитості. Наприклад, доктор Петч Адамс, який лікує людей сміхом, приїжджає зі своєю командою клоунів. Вони відвідують дітей-сиріт чи хворих дітей у лікарнях. На сніданок така компанія виходить уже в костюмах і гримі, а з іншими мешканцями готелю спілкується жестами.

***

Роман Лутошкін, 32 роки, фокусник-ілюзіоніст, ведучий програми «Тайны мира с Анной Чапман», живе в хостелі «День та ніч» один рік.

Роман Лутошкін

Фокусник-ілюзіоніст Роман Лутошкін хотів купити автофургон, бо прагнув життя на колесах. Хостел він знайшов тоді, коли саме шукав автодім: «Тут безпечно, тепло, є душ, пральня, вай-фай, холодильник, а за ціну вживаного фургона можна жити 1000 днів, ще й набагато комфортніше». Харчується фокусник готовою їжею та напівфабрикатами і стверджує, що для нього відсутність домашньої їжі не є проблемою. Тут таки на кухні у хостелі він приймає друзів, пригощає їх віскі чи мартіні. Лутошкін бачить лише один недолік життя у хостелі – це хропіння сусідів. Аби впоратися з ним, ведучий п’є снодійне. Однак окрім цього, впевнений ілюзіоніст, хостел має лише плюси: «Живуть тут в основному іноземці, так що у мене тепер купа друзів довкола світу. Навіть якщо немає роботи, я просто приїжджаю сюди, коли мені стає сумно вдома. Майже з усіма сусідами я легко знаходжу контакт, адже історії з життя я можу розповідати кілька діб без упину: про те, як я ниряв в ополонку, потім підривав мікрохвильовку в лісі, ледь не згорів, різав себе ножем, малював на тілі кислотою і т.д».

***

Олена Васильєва, 55 років, не працює, живе в соціальному готелі «Любліно» 4 роки.

Однак деякі мешканці готелів живуть там не через бажання «пересувного життя», а через певні життєві обставини. Олена Васильєва живе у соціальному готелі «Любліно» вже 4 роки. «Колись я працювала в Москонцерті, виступала з пантомімою. Але потім мені довелося залишити акторство, бо в християнстві це вважається гріховним», – розповідає жінка про своє минуле. Кілька років тому, поки вона їздила в монастир послушницею, її син продав квартиру та зник. Згодом у жінки вкрали документи в Троїце-Сергієвій лаврі. Тепер вона живе в готелі та служить домовому храмі. «На новорічний концерт хотіла почитати вірші зі сцени, але передумала — спокуса це. Головне моє бажання зараз — знову побачити сина».

***

Анатолій Пашнін, 61 рік, актор, живе в соціальному готелі «Любліно» три роки.

Через перипетії із квартирою змушений жити в соціальному готелі і актор Анатолій Пашнін. Вже три роки він судиться зі своєю падчеркою за власність: «Після смерті дружини падчерка з чоловіком за один день змінили двері в нашій квартирі і сказали мені більше не приходити. Потім я відчинив помешкання за допомоги МНС, але вже не знайшов ні паспорта, ні документів на квартиру, ні листів до мене Смоктуновського. А коли я попросив віддати мені хоча би теплий одяг, мене побили так, що я втратив слух і пам’ять». Після лікування в Скліфосовського актор переїхав до психіатричної клініки, бо навіть свого імені не міг згадати. Тепер живе тут, однак не вважає це місце пристойним для життя: «Контингент тут з горя одразу до пляшки тягнеться, але я намагаюся не втратити себе як особистість. На Новий рік у нас тут ставили «Сказання про Федота-стрільця», я грав царя. А взагалі я мрію «На дні» тут поставити, дуже актуально буде».

***

Олексій Янчик, 29 років, менеджер із роботи з клієнтами, живе в різних готелях півтора роки.

Водночас, проживання в готелі стає частиною життя молодого покоління яппі. Олексій Янчик, менеджер із роботи з клієнтами, живе в різних готелях півтора роки. Там він встановлює програмне забезпечення, за допомогою якого керують бронюванням, проживанням, в’їздом та виїздом. За час проживання «на роботі» навчився розумітися на тонкощах готельного бізнесу: «Як закласти у звітність послуги секс-працівниць? Адже готелі не можуть ігнорувати такий дохід. Приміром, привозять ввечері три автобуси чоловіків-турків і заселяють за схемою «1+1», а на ранок на сніданок виходять сонні дівчата в провокативному вбранні. Тоді в рахунку у гостя з’являється рядок «Оренда більярдного столу» або ж «Профсоюз». Однак таке готельно-робоче життя Олексію швидко набридає: «В ті дні, коли я живу вдома, мене страшенно дратує шампунь у маленькій пляшечці».

Інформація та фото – http://esquire.ru/guests, матеріал «Сольний номер»

Залишити коментар

Filed under Люди, будинки, історії

Де сплять діти

Одне з найяскравіших моїх вражень останнього часу – фотопроект «Де сплять діти» (Where Children Sleep), створений журналістом Крісом Бутом (Chris Boot) та фотографом Джеймсом Моллісоном (James Mollison) (США).

Вони фотографували дітей та їхні домівки в різних країнах світу. Герої на фото – діти з родин різного достатку та соціального статусу. Серед них: діти, які змушені тяжко працювати, сироти, жебраки, а також діти із забезпечених сімей, які отримують від життя усе, що хочуть.

Вибір певних героїв викликає у мене запитання, бо часто автори грають на контрастах та стереотипах. Однак, у результаті вийшла книга портретів та цікавих доль, у якій історія кожної дитини відображає стан та проблеми того суспільства, в якому живе маленький герой чи героїня.

Ось кілька історій та портретів..

Індіра, 7 років (Катманду, Непал)

Індіра мешкає із батьками, братом та сестрою. У їхньому будинку лише одна кімната з одним ліжком. Усі діти сплять на матраці на підлозі. Родина дуже бідна, а тому усі діти працюють. Із трьох років Індіра працює на місцевих кар’єрах, де видобувають граніт. Сьогодні її робочий день на кар’єрі складає 6 годин, потім дівчинка допомагає матері із хатнім господарством. Також вона ходить до школи, це близько 30 хв. від дому. Її улюблена страва – лапша. Індіра мріє стати танцівницею.

____________________

Джеймі, 9 років (Нью-Йорк, США)

Хлопчик мешкає із батьками та молодшими близнятами (братом та сестрою) у пентхаусі на 5-й Авеню. Також його родина має великий будинок у Хемптоні на Лонг-Айленді. Джеймі ходить до престижної школи, навчання у якій коштує дорого. Він добре вчиться, багато часу витрачає на домашні завдання. У вільний час хлопчик займається карате та ходить на плавання. Йому подобається вивчати фінанси, і в майбутньому Джеймі мріє стати юристом, як його тато.

____________________

Цвіка, 9 років (Ізраїль)

Цвіка живе у багатоповерховому будинку в м. Бейтар-Ілліт – ізраїльському поселенні на Західному березі ріки Йордан. У цьому містечку мешкає 36 тисяч ортодоксальних євреїв. Тут заборонено дивитися телевізор та читати газети. Кожна родина має, в середньому, дев’ятеро дітей. Однак у Цвіки лише одна сестра та два брати, які живуть в одній спальні. До школи хлопця возять на машині, це за 2 хв. від дому. Спорт заборонено навчальною програмою. Щодня Цвіка ходить до бібліотеки та вивчає релігійну літературу. Улюблені страви – шніцель та картопля. Він хоче стати рабином.

____________________

Духа, 10 років (Хеврон, Палестина)

Дівчинка мешкає із батьками та 11-ма братами та сестрами в таборі для палестинських біженців у Хевроні. У спальні разом із нею живуть п’ятеро її сестер. Духа ходить до школи та мріє стати педіатром. Її брат Мухаммед вбив себе та 23-х ізраїльтян у результаті теракту в 1996 році. Після цього ізраїльські військові зруйнували їхній будинок. На стіні у кімнаті Духи – фотографія Мухаммеда.

____________________

Жасмін (Джаззі), 4 роки штат Кентукі (США)

Джаззі живе у великому будинку з батьками та трьома братами. Їхній дім знаходиться у сільській місцевості. Жасмін брала участь у більше ніж сотні конкурсів краси. Її спальня переповнена трофеями – коронами та стрічками, які вона виграла. Дівчинка мріє стати рок-зіркою.

____________________

Румунський хлопчик-іммігрант, 4 роки

Цей безіменний румунський хлопчик та його родина мешкають на околиці Риму в полі на матраці. Аби купити білети на автобус до Італії, члени його сім’ї просили милостиню. Приїхавши до Риму, вони розбили табір на приватній території, згодом поліція вигнала їх. Ці люди не мають документів, тому не можуть отримати легальної роботи. Батьки хлопчика миють скло автомобілів на світлофорах. Жоден із родини ніколи не ходив до школи.

____________________

Донг, 9 років (провінція Юньнань, Китай)

Донг спить в одній кімнаті з сестрою та батьками. В іншій кімнаті живе дідусь. Родина має шмат землі, на якій вони вирощують рис та цукрову тростину. Школа Донга знаходиться за 20 хв. від дому. Йому подобається співати та писати. Ввечері хлопець зазвичай витрачає годину, аби виконати домашнє завдання, а потім ще годину він дивиться телевізор. Донг хотів би стати поліціянтом.

____________________

Роасі, 8 років (Пном Пень, Камбоджа)

Його помешкання знаходиться на звалищі, на якому живе та працює 5 тисяч осіб. Хлопчик спить на матрасі, зробленому зі старих покришок. Щоранку він та сотні інших дітей приймають душ у місцевому благодійному центрі, а потім йдуть збирати пластикові пляшки, аби здати їх на вторинну сировину. Зазвичай Роасі харчується лише раз на день.

____________________

Нантіо, 15 років (Кенія)

15-річна Нантіо – із племені ренділле, члени якого проживають у північній частині Кенії. У дівчини є два брати та дві сестри. Їхнє помешкання – це хижа з пластику та соломи. У центрі халупчини горить вогнище, довкола якого спить родина. Серед обов’язків Нантіо – доглядати кіз, рубати дрова та носити воду. Кілька років дівчина ходила до сільської школи, але згодом покинула навчання. Нантіо мріє вийти заміж за воїна. Зараз у неї є хлопець. Однак для жінок із племені ренділле є прийнятним до весілля зустрічатися із кількома чоловіками. Перед шлюбом, згідно з місцевими традиціями, кожній жінці роблять обрізання.

____________________

Джої, 11 років (Кентукі, США)

Хлопчик живе з батьками та старшою сестрою. Він постійно ходить із батьком на полювання. Свого першого оленя Джої застрелив у сім років. Йому подобається бути на природі і хлопець сподівається, що продовжуватиме полювати, коли виросте. Джої ходить до школи та любить дивитися телевізор разом зі своєю домашньою тваринкою – ящіркою Лілі.

____________________

Кана, 16 років (Токіо, Японія)

У помешканні Кани живе 4 покоління: вона з сестрою, їхні батьки, бабуся з дідусем та прабабуся. Кана захоплюється модою. Вона може годинами вбиратися та любить ходити в токійський район модних магазинів Хараюку. Дівчина входить до клубу своїх подруг-однолітків, які дотримуються стилю Лоліта-лялька. Батьки Кани не задоволені її стилем одягу, а тому дівчина влаштувалася працювати на фабрику, аби самій заробляти на одяг та перуки. Щодня вона по 20 хв. їздить до школи на велосипеді. В майбутньому Кана мріє стати власницею магазину модного одягу.

____________________

Ріанон, 14 років (Дарвел, Шотландія)

Дівчина живе в невеликому містечку, де раніше виготовляли мереживо. Сьогодні у їхньому районі багато героїнових наркоманів та діють банди. У школі, де вчиться Ріанон, багато учнів, яких відрахували з інших шкіл поблизу Глазго. Уся родина дівчини та її друзі – панки. Сама ж Ріанон носить кольоровий ірокез з 6-ти років. Їхня панк-комуна живе дружно, вони звикли самотужки давати відсіч чужинцям із їхнього неблагонадійного району. Ріанон грає на гітарі, басі та барабанах, а також співає. У її батька – власний музичний гурт.

____________________

Раян, 13 років (Північна  Кароліна, США)

Раян родом із Пенсільванії (США), де він жив разом із батьками та двома сестрами. Сьогодні ж він мешкає у Північній Кароліні, в школі-пансіонаті для огрядних підлітків від 11-ти до 16-ти років. У дев’ятирічному віці у хлопця виявили пухлину мозку, через цю хворобу у нього з’явився надмірний апетит. За час перебування у школі Раян скинув 9 кг, однак він планує худнути далі, щоб грати у баскетбол з друзями, як і раніше. Учні цієї школи повинні щодня проходити 10 тисяч кроків. Серед їжі: низькокалорійна піца та спагеті. Також вони мають доступ до здорової їжі – овочів, фруктів, супів. Раян хотів би стати лікарем у майбутньому.

____________________

Льюїс, 10 років (Барнслі, Англія)

Хлопець живе з батьками та сестрою в передмісті м. Барнслі. Через його антисоціальну поведінку, Льюїсу офіційно заборонено виходити з дому ввечері. Також його регулярно обшукують, аби знайти наркотики, алкоголь чи ножі, хлопцеві заборонено носити з собою навіть викрутку. Нещодавно у Льюїса діагностували шизофренію. Через погану поведінку його вже 7 разів виключали зі школи. Уся родина хлопця ходить до психолога, а сам Льюїс хлопець приймає спеціальні медикаменти.

____________________

Бікрам, 9 років (Меламчі, Непал)

Цей хлопець – сирота. Він мешкає зі своїми бабусею, дідусем, тіткою, дядьком та двома двоюрідними братами в кам’яному двоповерховому будинку в горах. До найближчої дороги треба діставатися пішки гірською стежкою близько двох годин. На другому поверсі дому зберігають кукурудзу, щоб до неї не дісталися пацюки. Уся родина спить на кукурудзі. У будинку немає електрики, помешкання освітлюється за допомогою акумуляторної лампи. Родина має власний шмат землі, де вирощує пшеницю та овочі. На м’ясо та молоко у родини нема грошей. Бікрам гарно вчиться у школі, багато часу проводить із друзями. Мріє стати лікарем.

____________________

Біляль, 6 років (Ваді Абу Хінді, Палестина)

Родина Біляля, араби-бедуїни, зараз мешкає в сараї. Їхній дім зруйнували, оскільки його збудували без належного дозволу з боку ізраїльського уряду. Влітку вся родина спить під відкритим небом на килимі. Господарство налічує 15 кіз. Основні продукти харчування цієї родини – рис та кисле козине молоко. Раз на тиждень сім’я їсть м’ясо. Щодня в поселення приїжджає автоцистерна з питною водою, з якої можна взяти по два літри на особу. Біляль ще не ходить до школи. Він пасе кіз.

____________________

Еріен, 14 років (Ріо-де-Жанейро, Бразилія)

Еріен живе в нетрях Ріо – фавелі. Раніше вона спала на підлозі, але зараз їй дали ліжко, оскільки дівчина на останніх термінах вагітності. Це вже третя вагітність Еріен. Вперше вона завагітніла у 12 років та народила мертву дитину. Через рік народила другу дитину, яка вижила. До школи дівчинка не повернеться, доглядатиме за дітьми. Еріен – мати-одиначка. Аборти в Бразилії нелегальні, за переривання вагітності можна отримати до трьох років ув’язнення. Еріен мріє стати ветеринаром та поїхати будь-куди з цього місця.

____________________

Ріюта, 10 років (Токіо, Японія)

Ріюта живе з батьками та молодшою сестрою в Токіо. Вже 7 років хлопчик займається сумо. На сьогодні Ріюта вже став чемпіоном у своїй ваговій та віковій категорії. Він гарно харчується 3 рази на день. Однак останнім часом хлопець став турбуватися за власне здоров’я: один з його друзів помер від серцевого нападу через ожиріння. Однокласники захоплюються Ріютою, оскільки він не програв ще жодного бою. Хлопчик належить до скаутської організації, любить ходити в походи та кататися на велосипеді. Мріє стати телеведучим.

____________________

Джастін, 8 років (Нью-Джерсі, США)

Джастін обожнює спорт. Він грає в американський футбол, бейсбол та баскетбол. З 5-ти років він є членом місцевої футбольної команди. Під час футбольного сезону у Джастіна зазвичай по три тренування на тиждень. Батьки підтримують його захоплення спортом, хоча спортивне знаряддя й коштує дорого. Хлопець мешкає зі своїми батьками в п’ятикімнатному будинку. Два тижні на рік родина відпочиває на Карибах. Джастін мріє стати мером Нью-Джерсі або ж професійним гравцем в покер.

____________________

Це лише частина дитячих портретів.

Із усією книгою можна ознайомитися на сайті issuu.com – тут

2s коментарів

Filed under Люди, будинки, історії